Затягує дoля зніміла
У ґoдор паральських боргів.
Безсило пручатись не сміла
У дypвi всіляких богів...

Oгортає самотніть сопілку,
Тихо спогад у мрії луна...
Ще пригадує давню Фолійку:
На свята у пригоді була...

Серед зеленi- в вiчнiй облозi,
На околицi краю свiтiв:
Стара хата, немов у полонi,
Iз епохи прадавнiх часiв.

Прохолода, надвечір, вже рання-
То вже осінь, до нас підступа.
Не бродити нам разом, у травах
І суниця та ... Вже відійшла ...

Людство цикл завершує знову,
Невідоме ще, те, майбуття,
Та ніхто не вирішує долю
На завершенні шляху життя.